Я ніяк не міг зрозуміти. Чому їй стукнуло в голову, що я з тих, хто допоможе? З тих, хто захоче допомогти? І чому вона так сильно цього прагнула?

-- Може за три дні мені вдасться намовити Лару втекти зі мною. Мені в цій професії вже нічого не світить, і копійки не зароблю, -- вона вказала на обличчя. – Якщо вона залишиться, інші її здадуть.

Закони джунглів всюди однакові. Вижити будь-якою ціною, видряпатися по трупах якомога вище, до сонця. Або ти хижак, або жертва.

-- За три дні отримаєш вісімнадцять золотих. Непогана сума.

Справді непогана. Я переборов в собі бажання запитати, куди вона піде. Все одно, без мужчини, без грошей, в неї не було вибору. Вона належатиме будь-кому, хто її захоче.

-- На північ, в ліси. Там жінок мало, тож їх цінують, -- відповіла вона на моє непоставлене запитання.

А люди вмирають, воюючи з древніми лісовими народами, або у війнах місцевих владик, додав я подумки. Однак, вголос я не сказав нічого, бо насправді погоджувався з нею. І мені здавалося, що так буде краще, ніж гнити в Аганоді.

-- Ми будемо платити тобі за охорону, шість золотих за ніч, -- вмовляла вона мене.

-- Я всюди не поспію, -- попередив я її.

-- Ми в курсі, знаємо чим ризикуємо.

Шість золотих то купа грошей.

-- Де тебе знайти, якщо ти мені будеш потрібна? – я прийняв рішення.

Вона описала мені будинок, неподалік від місця, де Йоган намагався затовкти її до смерті бичем, і на цьому ми розійшлися.

Перш ніж повернутися в заїзд, я пройшовся вулицями, виконуючи свої нові обов’язки сутенера. Я навіть впізнав кілька облич з попередньої ночі. Ніщо не мішало відвічному торговому обміну похоті на золото. За винятком одного пиячини, але з ним я розібрався швидко, майже не докладаючи зусиль.

Перед шинком, куди я мав намір зайти, щоб повечеряти, мені здалося, що за мною хтось лазить. Я не знав хто – по вулицях крутилося надто багато людей, але вирішив вечерю не відкладати. Якщо щось, то вислизну через чорний вхід.

Поївши, я пішов в свою кімнату по плащ. Я знав, що вночі буде холодно. Коли я протягнув руку до засува, то почув за собою шелест тканини. Я блискавично присів, гаррота замість горла впилася мені в чоло. Я сягнув лівою рукою позад себе, намацав тканину, шарпнув. Повз мене промайнула якась тінь. В цю мить двері до кімнати відчинилися, я скочив вперед, схопив когось під коліна і повалив його. Відразу після цього, я копнув в пах душителя, який саме намагався встати. Тоді очі мені залила кров з порізаного чола.

Я безцеремонно затягнув обидвох до кімнати, майже навпомацки зв’язав їх і тільки тоді протер очі й засвітив лампу. Гаррота, яку худий, скривлений тип намагався затиснути мені на горлі, була зроблена з особливого, шерехатого на дотик матеріалу, що вгризався в тіло, як дрібні леза. Якби я не встиг пригнутися, а тільки захищався рукою, вона затрималася б лише досягнувши кістки.

-- З чого вона зроблена? – хотілося мені знати.

-- З виправленої домашнім способом шкіри ската, -- відповів худий.

Його приятель був нижчим, але плечистим і доволі міцним. Озброєний він був подовгуватим мішечком, наповненим піском. Очевидно, він спеціалізувався в тихому усуванні проблем. Якщо міська варта не почне докладно придивлятися, то рану на потилиці легко пропустити. Особливо якщо жертву тільки оглушити, а потім легенько задушити.

Потрібно признати, що цих двоє рушили на мене доволі відважно. Особливо після того, що я зробив з Йоганом. Його, мабуть, всі знали й він мав репутацію крутого хлопця. Я запитав їх про це.

-- В місті подейкують, що ти напав на нього з двома професіоналами. А перед цим отруїв, -- пояснив мені плечистий.

-- Заткнися, -- наказав йому худий. – Від нас ти нічого не довідаєшся.

Він люто поглянув на мене і сплюнув.

Я витер плювок, підняв гарроту і поклав на ліжко. Потім шматками дерева відрізаними від ніжки стола і кусками ременя заткнув їм пельки.

-- Не хочете говорити, то й не треба, -- промовив я, виходячи з кімнати. — Сам я не місцевий. Йду попитаю в людей, як тут можна позбутися двох трупів.

Вони здригнулися, але без ентузіазму.

Кара нічого про це не знала, але припустила, що ймовірно вони належали до банди, яка контролювала вулиці прилеглі до Йогана. Тобто зараз мої. В мене досі текла кров з чола. Струну, мабуть, просочили якимось лайном. Ну, або саме такі властивості має шкіра ската.

До півночі я ще раз пройшовся вулицями й тільки після цього повернувся в кімнату. Спочатку вийняв кляп широкоплечому.

-- Не вбивай мене, благаю, все розповім!

Тож я сів і почав слухати. Він дійсно належав до банди Поверта, про якого згадувала Кара. Коли вже розговорився, то з ходу розповів мені, що в центрі міста зараз лютує війна за територію і на них самих починає тиснути якась інша група. Якщо вірити чуткам, круті типи. Після смерті Йогана вони вирішили скористатися шансом і забратися цим типам з дороги. Весь час, що плечистий сповідався, худий лежав нерухомо, втупивши в мене холодний погляд. З цієї двійки він був явно небезпечнішим.

-- Ти розповів мені все, що знав, тому я не вб’ю тебе, -- запевнив я чувака, розв’язав ноги й почав працювати над руками. Як тільки одна була вільна, я припідняв її, а потім різко тріснув об коліно і зламав у лікті. Він звалився на землю, тремтячи з болю, з виразом шоку на обличчі.

-- Я не вб’ю тебе, бо не знаю, куди подіти труп, -- пояснив я йому. – Але не можу допустити, щоб ти тут підскакував.

Різким ривком я поставив його на ноги, витягнув у коридор і в здорову руку втиснув його мішечок.

-- Не знаю, що з тобою зроблять кореші, коли твій земляк розповість їм, як ти красиво мені співав, -- сказав я і повів його сходами вниз і назовні. – Якщо ще раз побачу, то відірву обидві руки, -- пообіцяв я замість теплого прощання.

Коли я повернувся в кімнату, худий лежав трохи далі, а мотузка на ногах була майже розв’язана. Він важко працював, але цього виявилося замало. Він вже змирився, що я зламаю йому руку. В нього не здригнувся жоден м’яз. Видно, що чувак – кремінь. Але він не очікував, що я скручу йому ногу в щиколотці.

-- Ти небезпечніший, -- пояснив і теж вивів на вулицю.

Він шкутильгав, стиснувши зуби, кидав на мене ненависний погляд, однак за всю дорогу не промовив ані слова.

В ліжко я більше не лягав. Спав на підлозі, зі зброєю під рукою. Ні з того, ні з сього, я опинився посеред поля бою.

***

З самого ранку мене знайшла Кара. Вона відразу зауважила кольчугу під плащем, але від коментарів утрималася. Вона вже знала, що міська варта знайшла неподалік двох чоловіків, які повбивали одне одного в поєдинку. Трохи далі відбулася поважна сутичка, після якої на землі залишилося кілька трупів. Це могло мати якийсь зв'язок з бандою Поверта, але не обов’язково.

-- Ще два дні і я валю звідси, -- нагадав я, коли вона давала гроші.

Несподівано важко зароблені гроші, усвідомив я. Ніколи б не подумав, що бути альфонсом така важка праця.

-- Цього достатньо. Завтра ми з Ларою продамо все, чого не зможемо взяти з собою і вирушаємо на північ.

Може брехала, а може й казала правду.

***

До обіду я ще трохи поспав, а під вечір пройшовся по своїй дільниці, заодно прислухаючись, що чувати. Знов подейкували про сутички, про мертвих, про підпали. Коли почало темніти, мені знов здалося, що за мною хтось лазить. А коли в темному провулку на мене вийшло три чувака, мене це ніскільки не здивувало. А швидше навіть сподобалося. Першого я прикінчив гарротою, другого ножем, а третій поламав собі ноги, коли намагався втекти дахами.

-- Ти такий же, як Йоган. Ми думали, що все пройде гладко, -- коли я підійшов до нього, він тремтів від страху і болю.

-- Йоган – небіжчик, -- вказав я йому.

Я поглянув у якому він стані, й залишив, хай дає собі раду. Скоріше за все, стече кров’ю на смерть, але якщо йому хоча б трохи пощастить, то перед цим може доповзе до території своєї банди.

***

Я пролазив всю ніч і чекав на світанок, як на порятунок. Я був голодний і невиспаний. В заїзді я спочатку пішов у лазню, потім приліг ненадовго, і тільки після цього прийшла черга на сніданок. Ситий сніданок, як і належить. Кара, крім того, що принесла гроші, дотримувала мені товариства і засипала новинами. Виявилося, що вночі повсюди тривали сутички, хоча в моїй дільниці менше, ніж навколо. Я здогадався, як Йогану досі якось вдавалося вберегти свою золотоносну ділянку від зазіхань бандитів. На їхню думку, кілька шинків й ігрових будинків, затиснених поміж дільницею ткачів і прибутковою пристанню, не вартували тих неприємностей, які міг заподіяти цей крутий чувак. Його маленьке господарство просто не було достатньо прибутковим.