-- Ей, Йогане! Хтось мене прислав до тебе! – крикнув я перш, ніж він знов підняв батіг.

Він повернувся в мій бік, випростувавшись в повний зріст. Він був ще могутніший, ніж мені здалося спочатку, і тринадцять золотих вже не виглядали надто високою платою.

-- Хто і навіщо? Я тебе не знаю, -- промовив Йоган спантеличено.

-- Я взяв гроші за те, що відлупцюю тебе так, щоб ти три дні не міг ходити.

Він схилив голову і вибухнув голосним сміхом, немов я розповів йому кумедний жарт. За все життя ніхто ніколи не казав мені, що я потішний, але з іншого боку, може його ще теж ніхто не товк і тому це здалося йому таким смішним.

Без попередження Йоган хльоснув мене батогом, і якби я не сподівався чогось подібного, то отримав би удар просто в обличчя. А так я відбувся тільки шрамом на плечі.

-- Моторний парубок, -- оцінив він і відкинув батіг.

Ми стояли близько до себе. Дівчата розступилися, притиснувшись до стін будинку. Він теж був спритний. Як на мене, навіть аж занадто спритний. Судячи по тому, як він рухався, він колись був борцем. І до того ж добрим. Поки не зрозумів, що бути сутенером і легше, і приємніше.

-- Коли ти вже будеш лежати безпорадний на землі, я тобі розтопчу яйця. Але потрохи, щоб ти здихав повільно, -- пообіцяв він мені, коли ми кружляли навколо себе.

Він знає, що і як робити, для нього це явно був не перший раз. Ми робимо ще одне коло. Я не бачу нічого навколо себе, не звертаю уваги навіть на бліді обличчя в сутінках. Теж недобре, ще якась кинеться йому на допомогу.

Він трохи відкривається, намагаючись виманити мене. Я приймаю виклик. Він має намір перехопити мою руку так, щоб максимально зблизитися. Я рушаю Йогану назустріч, б’ю чолом і ламаю йому ніс. На моє здивування, він далі стоїть на ногах. Хапає мене, але не може втримати, я перекочуюся по землі. Він вже чекає. Як я і думав, він дуже спритний. Лежачи на землі, я копаю його під коліно, проте він знову не падає. Йоган не залишається в боргу, я отримую кілька копняків в плече. Відчуваю їх аж в кістках.

-- Непогано б’єшся, -- каже він, криво посміхаючись.

Я відступаю, а він пре на мене щораз агресивніше, намагаючись то вдарити, то схопити.

-- Виглядаєш так, немов хтось тобі огірок на пиці розквасив, -- кидаю я після його наступних трьох ударів. На щастя вони влучили в ціль тільки частково, та все одно боляче. Кулаки в нього мов з каменю. Мабуть, він і далі регулярно боксував.

-- Зараз в тебе вся макітра буде така, -- цідить він.

Він робить крок до мене, я до нього, одночасно повертаючись боком. Його кулак влучає мені десь під ребра, я випускаю з легень повітря. Однак завдяки повороту, мені вдається схопити його за другу руку. Він ще намагається захиститися, але я перекидаю його через стегно і він вже летить на землю.

На моє велике здивування, він не скрутив собі шию. Як на чувака з такою масою, він занадто гнучкий. З обличчям викривленим від болю, він скочив на ноги. Руки в нього звисали вздовж тулуба. В жоден зі своїх ударів я не вклав всієї сили, але вони були жорсткими й міцними. Коротка серія і він знову на землі.

Йоган вже не встав. Сидів тільки, тримаючись за сонячне сплетіння.

-- На три дні в ліжку може не вистарчити, -- вирішив я і копнув його просто в груди. А потім ще раз.

Йоган скрутився з болю, але чомусь в мене склалося враження, що я не зламав йому жодного ребра. Він лежав на боці біля пенька з вбитою в нього сокирою і стогнав.

Я зробив два кроки до дверей хліва і звільнив Кару. Якби я її не підхопив, вона б впала на землю. Я посадив її й делікатно спер об стіну. Повернувся в бік її подружки.

-- Де ті гроші? – запитав я тихо.

-- Я… я… -- закрутила та головою.

Ого, погані справи, страх погані.

-- Зараз будуть, -- прохрипіла Кара, підповзла до скривленого від болю Йогана і почала обшукувати його кишені. В торбинці в нього було дванадцять золотих. Інші дівчата мовчки приглядалися. Знали, що вона щойно підписала собі смертний вирок. Я взяв гроші, повернувся до чорнявки, яка найняла мене і почав докладно перераховувати монети.

-- П’ять срібних зайвих, -- я показав дріб’язок. Змів сміття з пенька і поклав туди гроші. – Що ж, хай щастить.

Я дав Йогану копняка і рушив до воріт., Коли я робив другий крок, він налетів на мене з високо піднятою над головою сокирою. Кудись зникла витонченість поєдинку, він хотів за всяку ціну помститися, вбити мене за те, що я йому зробив. Я схопив руку з сокирою і вигнув дугою. Він вклав в свій удар стільки сили, що мені навіть не довелося йому дуже допомагати. Завдяки інерції він перекрутився в повітрі й впав на плечі. Його ліва нога підскочила кілька раз в конвульсіях, з рота потекла цівка крові.

-- Я ж бачив цю сокиру, і знав, що тобі захочеться скористатися нею, -- признався я, перш ніж перерізати йому горлянку.

-- Шановні дами, за рахунок фірми! – кинув я, і пішов нарешті виспатися.

***

Спав я довго і добре. Наступних два дні я просто тинявся по Аганоді, прислухався до пліток у шинках і розглядався, чи не підвернеться якийсь заробіток. Справи виглядали доволі непогано. В Аганоді діяв потужний цех золотарів, який вів жваву торгівлю з усіма навколишніми містами. Охорону наймали часто, а платили згідно з твоєю репутацією. Провести кілька місяців, курсуючи поміж двома цивілізованими містами, здалося мені привабливою перспективою.

Під вечір я повертався в заїзд, по дорозі пробуючи, де наливали найкраще пиво. Під Засохлим Деревом, де подавали одно з найкращих, до мене підійшла Кара. В неї, мабуть, хребет зі сталі, якщо вже після двох днів змогла ходити. Однак батіг залишив свої сліди, причому навіть на обличчі. Ціла купа розпухлих, довжиною в кілька сантиметрів, шрамів псувала її зовнішність. Було ясно, що після них залишаться рубці.

Вона всілася на лавці біля мене і під столом запхала мені в руку полотняний згорток. Я відчув у ньому монети.

-- Ти мені нічого не винна, твоя подруга…

-- Лара, -- підказала вона.

-- Лара пообіцяла мені тринадцять золотих. Все заплачено.

-- Це гроші від інших. Вони бояться тебе, тому прислали мене. А я тільки рада, бо на вулиці мені тепер не заробити. Так хоч комісійні отримаю, за посередництво.

-- Від інших? Але ж я не альфонс.

Кара промовчала.

Я розмотав згорток. Дрібними мідяками нарахував шістдесят срібних, тобто шість золотих.

-- І стільки ви віддавали Йогану кожен день? -- зацікавився я.

-- В базарні дні буває краще, а якщо погода погана чи зимою, то гірше, -- ухилилася вона від прямої відповіді.

Шість золотих в день – нехилі бабки. Шанований ремісник, який утримує кількох підмайстрів, якщо відрахувати витрати міг заробити максимум два золотих в тиждень. Шість золотих в день, шістдесят за десять днів, шістсот кожних сто днів. Я міг залишитися і тільки доглядати, щоб ця ріка золота мені не висохла.

-- Сьогодні вони віддали стільки ж, скільки Йогану, але цілком можливо, що дещо залишили для себе. Отже, щоб вони не звикали до розкоші, я повинен інколи декому дати по сраці. Просто, щоб боялися мене і не підскакували. Правильно?

-- Саме так. Здається, що ти вже маєш досвід.

Може в її словах ховалася тінь презирства, може й ні. Мене це не обходило.

-- Так поступав Йоган, -- ствердив я.

-- Так. Два роки тому одну дівчину забив до смерті. Це трапилося ще до того, як я почала працювати для нього. Цим разом прийшла моя черга, -- вона мимохідь доторкнулася до синяка під оком.

Не скажу, що мені це подобалося, але шість золотих це шість золотих.

-- Де знаходився район Йогана? – запитав я.

-- З чого б це я мала тобі казати? – відповіла вона питанням на питання.

-- З того, що за кожен день, коли потребуватиму твоєї допомоги, я заплачу п’ять срібних, -- я відрахував згадану суму.

Вона взяла гроші, заховала, втупила в мене безпристрасний погляд і описала околицю. Мова йшла про дві вулиці в кварталі втіх, що прилягали до річної пристані й кілька сусідніх провулків. Район невеличкий, але там панував інтенсивний рух.

-- Ти вирішив залишитися? – запитала вона обережно.

Я похитав головою і замовив пиво.

-- Я не беруся за будь-яку роботу…

Всупереч очікуванням, здавалося моя відповідь захопила Кару зненацька, а може навіть і перелякала.

-- Якщо я вас залишу, на моє місце прийде хтось інший, -- продовжив я.

-- Звичайно. Тільки спочатку йому доведеться зажити собі пошану. Ну і покарати нас за смерть Йогана.

-- При умові, що розійдуться вісті про те, що трапилося.

-- Розійдуться, розійдуться. Якась завжди розпатякає.

На це я не знав, що відповісти. Це їхнє життя, їхня доля. В мене було досить своїх проблем.

-- Три дні. Залишся на три дні. Вечорами пройдешся вулицями, прогониш нахаб…