Изображение к книге Археологiя. Дитяча енциклопедія

План Десятинної церкви у Києві


Одне з дружинних поховань виявлено під фундаментом Десятинної церкви кінця Х століття на території Києва. Дружинник був похований у дерев’яному зрубі в супроводі вбитого бойового коня зі збруєю. Біля похованого виявлено залізні наконечники списів, бойову сокиру, рештки сагайдака з двадцятьма п’ятьма стрілами, залізні вудила і стремена, рештки шкіряних поясів з бронзовими пластинами, залізні і срібні пряжки.

Серед інвентаря дружинних могильників трапляються окремі привізні речі. На цій підставі норманісти шукають підтвердження теорії про те, що начебто держава на Русі була заснована скандинавами. До скандинавських речей зараховують так звані каролінзькі мечі та черетахотодібні фібули. Історики зброї довели, що мечі каролінзького типу однаково характерні для багатьох європейських країн. Вони знайдені і на тих землях, де варягів-норманів ніколи не було: Чехія, Словаччина, землі південних слов’ян.

Місцеві зброярі, безперечно, виготовляли і мечі каролінзького типу. Подібний меч виявлено поблизу містечка Фощувата на Полтавщині. На його лезі є клеймо давньоруського майстра: з одного боку леза читаємо: «коваль», а з другого – «Людота» або «Людоша» (очевидно, ім’я зброяра). Що стосується так званих черепахоподібних фібул, то вони справді походять зі Скандинавії. Виявлені в давньоруських дружинних могильниках, ці знахідки підтверджують, що у складі князівського війська були і скандинавські воїни-найманці. Місцеве східнослов’янське походження дружинних курганних могильників на Русі підтверджує виявлена в Гнєздовському могильнику під Смоленськом давньоруська корчага з написом «горушна». Корчага з написом за комплексом супровідних речей датується серединою Х століття.

Відомі поховання представників феодальної знаті при християнських храмах або біля їхніх стін. Виявлено князівські поховання в кафедральних соборах Києва, Чернігова, Галича, Переяслава. У київському Софійському соборі, наприклад, було виявлено мармуровий саркофаг, у якому поховано Ярослава Мудрого. Біля кафедрального собору Галича також виявлено кам’яний саркофаг. Біля церков у порівняно невеликих давньоруських містах також знайдено поховання у кам’яних саркофагах (Василів на Середньому Дністрі). Поблизу церков і монастирів, у печерах ховали церковних служителів (Києво-Печерський монастир, Бакота на Середньому Дністрі та ін.).

Изображение к книге Археологiя. Дитяча енциклопедія

Десятинна церква. Реконструкція


Поховальні пам’ятки Київської Русі дають змогу якоюсь мірою з’ясувати етнічне питання. Вони доводять, що населенню різних районів Русі були притаманні певні етнографічні особливості, пов’язані з давніми традиціями східнослов’янських племен. За матеріалами ІХ – Х століть простежується також взаємне проникнення традицій населення суміжних областей. Щодо неслов’янського населення, то на півдні Середнього Подніпров’я його представляли тюркомовні кочовики. Певну, але незначну роль відігравали у складі населення Київської Русі вихідці зі Скандинавії, що перебували на службі у військових князівських дружинах. Серед поховань Середнього Подніпров’я є й могили вихідців з фіно-угорських областей Східної Європи. Нарешті, у лісостеповій зоні Подніпров’я наприкінці Х століття з’явилася частина населення з районів проживання кривичів, радимичів, дреговичів. Змішаний склад населення, як свідчать поховальні пам’ятки, особливо добре простежується у великих містах. Загалом матеріали могильників засвідчують переважання місцевого східнослов’янського населення.

Давньоруські міста

Київська Русь що об’єднала всі східнослов’янські землі, стала однією з наймогутніших ранньофеодальних держав Європи. Економічною основою її була феодальна власність на землю. Значного розвитку досягли землеробство, ремесла, торгівля та культура. Важливими осередками ремесел, торгівлі, культури стали міста. У давніх літописах до середини XIII століття на Русі згадується 414 міст. Давньоруське місто було досить складним утворенням. Тут розвивалися ремесла і торгівля, знаходилися двори феодалів, функціонували церкви та монастирі. Такі великі міські осередки, як Київ, Чернігів, Переяслав, Галич, Володимир-Волинський, Новгород-Сіверський, Смоленськ, Суздаль, Ростов, Туров, Рязань, Новгород, Полоцьк, посідали провідне місце в економічному, політичному і культурному житті давньої Русі.

Київ

Перша літописна згадка про місто належить до 862 року. Під записом 882 року йдеться про об’єднання Новгорода і Києва і створення єдиної держави – Київська Русь. Сучасна археологічна наука відносить початок історії міста Києва до кінця V століття н. е.

Изображение к книге Археологiя. Дитяча енциклопедія

Фрагмент макета «Стародавній Київ». Худ. Д. Мазюкевт


Дослідження провадяться у всіх історичних частинах міста. Вони пов’язані з новобудовами. Зокрема, у зв’язку із спорудженням однієї з ліній київського метрополітену археологи відкрили на території Подолу залишки двоповерхових дерев’яних будинків і внесли багато нового у вивчення типології міського житла стародавнього Києва.

Територію Києва та його околиць почали заселяти ще за часів кам’яного віку. Тут проживали люди в добу неоліту, міді та бронзи, але початок історії Києва як міста сучасні дослідники пов’язують зі старожитностями середини І тисячоліття н. е. Саме в кінці V – на початку VI століття н. е. на Замковій горі було поселення. В культурному шарі із типовим глиняним посудом знайдено візантійські монети Анастасія (498–518 рр.), Юстініана І (527–566 рр.). Матеріали середини І тисячоліття н. е. виявлено і в районі Старокиївської гори, а також на горах Дитинці, Щекавиці, на Подолі. Аналіз археологічних матеріалів показав, що з кінця V століття н. е. починається історія Києва спочатку як невеличкого містечка. У IX-Х століттях воно перетворюється на ядро давньоруського Києва. Заснування Києва пов’язують з князем Києм (Б. О. Рибаков). Протягом IX-Х століть територія Києва охоплює гори Старокиївську, Замкову, Лису, Щекавицю, Дитинець, Кудрявець і Поділ. У різних частинах міста виявлено скарби херсонесько-візантійських монет, арабські диргеми VIII–IX століть, що засвідчує широкі торговельні зв’язки Києва. У IX – Х століттях на Старокиївській горі знаходився дитинець, посад розташовувався на Подолі, Лисій горі, Щекавиці, Кудрявці та в інших районах.

Центральною частиною міста часів Володимира Святославича була Старокиївська гора, де розміщувалися князівські будинки і перша кам’яна храмова споруда кінця Х століття – Десятинна церква. Площа дитинця Х – початку XI століття становила 10 га. У першій половині XI століття, за часів Ярослава Мудрого, укріплена територія київського дитинця значно розширюється. «Місто Ярослава» мало троє в’їзних воріт. Найважливіше значення з усіх мали Золоті ворота. Вони були споруджені з бутового круглого каміння та плінфи, скріплених цем’янкою. Реставровані сьогодні Золоті ворота мають вигляд великої арки-проїзду понад 6 м завширшки. Над аркою воріт були сторожовий майданчик і Благовіщенська церква. У центральній частині «міста Ярослава» було споруджено в 1037 році Софійський собор. З деякими добудовами пізнішого часу він зберігся до наших днів. У другій половині XI століття забудовується Михайлівська гора (верхня частина нинішньої Володимирської гірки). Археологи вважають, що цей район в XI–XIII століттях також мав свою систему фортифікації. В’їзні ворота знаходилися десь поблизу Михайлівського Золотоверхого собору.

В XI–XIII століттях більша частина київського посаду локалізується на Подолі. До посадських районів Києва XI–XIII століть належать також Замкова гора, Дитинець, Щекавиця. У цей же час навколо Києва існували приміські слободи, села, князівські двори й монастирі: княже село Предславино над р. Либідь, Кирилівський монастир на північній околиці міста, княже село Берестове на південній околиці і Печерський монастир поблизу нього, замок Всеволода Ярославича і Видубицький монастир.

Нині на території Києва відкрито понад 200 давніх жител і господарських споруд. Садиби розміщувалися вздовж вулиць та провулків, які частково існують і сьогодні. Житла представлені наземними зрубними і заглибленими в землю спорудами стовпової конструкції. У верхній частині міста зрубні будови майже не простежуються, хоч вони там у давнину були. Це пов’язано із зневодненою структурою грунту, в якому дерево не зберігається. На території Подолу дослідженнями встановлена масова система зрубної дерев’яної масової житлової забудови. Будинки були одно– і двоповерхові. Планування і їхні конструктивні особливості нагадують житла Новгорода, інших міст північно-західних районів Русі.