Херсонеська держава

Основні земельні володіння Херсонеса були розташовані на Гераклійському півострові і прилеглих до нього територіях. На Гераклійському півострові було створено систему клерів громадян Херсонеса. Це своєрідні й унікальні пам’ятки античного землеробства. На площі понад 10 тис. га було розміщено 400 наділів (клерів). Клер становив близько 26,5 га. На ньому була сільська садиба. Археологічно зафіксовано близько 150 таких садиб.

Кожна садиба, прямокутна у плані, з баштою в одному з кутів, мала внутрішнє подвір’я з житловими і господарськими приміщеннями. Це були своєрідні невеличкі фортеці. Башти використовувалися для оборони від ворогів. Садиби будували в центрі клера на підвищенні. Саме планування їх було досить різноманітним.

Указом Президента України від 11 жовтня 1994 року Херсонеському заповіднику надано статусу національного, його територія охоплює Гераклійський півострів. До складу заповідника входять філії «Фортеця Чембало» (Балаклава), «Фортеця Каламіта» (Інкерман), «Гераклійські клери».

Головною сільськогосподарською культурою на Гераклійському півострові був виноград. Разом з виноградарством і садівництвом значну роль відігравало також городництво. За межами Гераклійського півострова, на ділянках Балаклавської та Інкерманської долин, зафіксовано понад 30 поселень IV–III століть до н. е., що належали місцевим племенам, залежним від Херсонеса.

Боспорська держава

Боспор, на відміну від Ольвії, Херсонеса, Тіри та інших північнопричорноморських грецьких полісів-республік, був складною політичною системою. На чолі Боспорської держави стояв цар. Його опору становили багаті землевласники. Досить сильною була знать місцевих племен. У 80-х роках V століття до н. е. під владою династії Археанактидів були об’єднані міста Пантікапей, Фанагорія, Гермонасса, Тірітака, Мірмекій, Кепи, Корокондама, Патрасій. У438 році до н. е. Археанактидів змінила династія Спартокидів, яка розширила володіння Боспору. У період найвищого політичного й економічного розквіту (IV ст. до н. е.) влада Боспорського царства поширювалася на Керченський і Таманський півострови, пониззя Кубані, дельту Дону і Східне Приазов’я. До складу населення Боспорської держави, крім греків, входили сінди, меоти та інші місцеві племена.

У першій чверті III століття до н. е. в гирлі Дону було засновано місто Танаїс – важливий виробничий, торговельний і культурний центр Приазов’я.

Через Танаїс здійснювалися економічні і політичні зв’язки Боспорського царства з населенням приазовських і придонських степів.

Пантікапей

Серед міст Боспору важливу роль відігравав Пантікапей – столиця держави. Його заснували вихідці з Мілета в першій половині VI століття до н. е. Залишки цього міста розташовані на території сучасної Керчі, на горі Мітрідат.

На вершині гори стояла фортеця, а на терасоподібних схилах – жилтлові будинки і споруди громадського призначення. До центру прилягала територія Нижнього міста з портом і агорою. На горі Мітрідат виявлені руїни будинку з сирцевої цегли на кам’яному фундаменті, античний грецький посуд кінця VII століття до н. е. Очевидно, до заснування міста тут існувала грецька торговельна факторія. У другій половині VI – першій половині V століття до н. е. площа Пантікапея становила кілька гектарів. Центральна частина міста була розміщена на вершині гори Мітрідат, де в кінці VI – на початку V століття до н. е. височів монументальний храм іонічного ордера, а також палац Археанактидів.

Досліджено архаїчний квартал, що складався з багатокамерних будинків. У давнину ця ділянка була забудована окремими спорудами. У V столітті до н. е. в Пантікапеї зводяться будинки з підвальними і напівпідвальними приміщеннями. Площа міста з кінця V до початку III століття до н. е. зросла до 18–20 га. Від тих часів збереглися залишки оборонних стін і башт, водосховище, водостоки, підвали з елементами гідротехнічного устаткування. Максимального розвитку місто досягло в III–II століттях до н. е. Його територія зросла до 30 га. Були реконструйовані фортифікаційні споруди, у місті існував театр. Від споруд цього періоду зберігся оборонний комплекс акрополя, а також пританей на північному схилі гори Мітрідат. Будинок пританея III–II століть до н. е. складався з подвір’я, оточеного з трьох боків портиками доричного ордера і розміщеними за ними критими приміщеннями. Підлога в приміщеннях була викладена з різнокольорової гальки на цементованому розчині. Під час розкопок відкриті барабани колон з канелюрами, фрагменти розписної штукатурки, уламки п’яти статуй.

Изображение к книге Археологiя. Дитяча енциклопедія

Акрополь Пантікапея. Реконструкція


На території Криму в середні віки існували так звані «печерні міста» – Мангуп, Ески-Кермен, Чуфут-Кале, Киз-Кермен, які входили до лінії гірських укріплень Херсонеса.

Після землетрусу 63 року до н. е. Пантікапей було відбудовано. Його площа в перші століття нової ери перевищує 100 га. Споруджуються нові тераси, зводяться монументальні будинки, відчутнішою стає в забудові диференціація за майновою ознакою. Частини міста, раніше зайняті монументальними будинками, в перші століття нової ери забудовуються ремісничими майстернями, рибозасолювальними комплексами і виноробнями.

Уявлення про будови перших століть нової ери можна скласти лише на підставі решток окремих приміщень, кам’яних кладок, архітектурних деталей, бруківок вулиць, водостоків і колодязів. Відкрито, зокрема, рештки багатого будинку площею 200 м2 з андроном І століття до н. е. – II століття н. е. За окремими ордерними деталями і зображеннями на монетах, розписах, прикрасах з’ясовано, що в місті будувалися культові ордерні споруди: храми Деметри, Арея, Асклепія, Аполлона, святилища Кібели і Діоніса. Велике значення для економіки Боспору мали монети, карбовані в Пантікапеї.

Поховальні пам’ятки представлені кладовищем на горі Мітрідат, а також великими кам’яними склепами з курганними насипами над ними. Особливо цікаві склепи в Царському і Золотому курганах JV століття до н. е. Визначною пам’яткою є і склеп Деметри І століття н. е. Стіни і стеля цього склепу прикрашені розписом на міфологічні теми та зображеннями богів. В образі богині Деметри в центрі стелі склепу (звідси пішла і його назва) дуже реалістично втілені риси жіночого обличчя.

Пам’ятки Київської Русі

Изображение к книге Археологiя. Дитяча енциклопедія

В IX столітті, як свідчить літопис, завершився процес об’єднання східнослов’янських земель. З утворенням Київської Русі східне слов’янство вступило у новий період своєї історії, в епоху феодалізму. Київська Русь із центром у Києві стала однією з наймогутніших держав середньовічної Європи.

Історія Київської Русі хронологічно охоплює період з IX до кінця XIII – початку XIV століття. Це означає, що давньоруська народність – основа наступного історичного і культурного розвитку російського, українського і білоруського народів – функціонувала протягом 500 років. Отже, приблизно 25 поколінь людей жили і творили на території давньоруської феодальної держави IX – початку XIV століття. У процесі формування давньоруської народності, крім східнослов’янського населення, взяли участь і деякі інші, неслов’янські за походженням племена. Вивчаючи епоху Київської Русі, спеціалісти відзначають на території східних слов’ян IX – початку XIV століття такі основні категорії археологічних пам’яток, як городища, селища, капища-жертовники і могильники. Вони широко відомі на територіях України, Росії і Білорусії. Починаючи з кінця Х століття (з офіційним прийняттям християнства), з’являються храмові християнські споруди – церкви.

У Східній Європі відомо понад 500 пам’яток ранніх слов’ян. На території України археологи виокремлюють три слов’янські культури V–VII століття – празьку, або празько-корчакську, пеньковську та колочинську.

Городища

Наприкінці XIX століття в Росії, Україні і Білорусії були проведені відповідні роботи щодо фіксації на місцевості городищ, укріплених валами й ровами. Зокрема, у Київській, Волинській, Подільській і Харківській губерніях були створені й опубліковані місцеві археологічні карти. Перші спеціальні розкопки на давньоруських городищах України здійснив на початку XX століття В. В. Хвойка (у Києві, біля сіл Шарки, Кононча, Витачів, Білгород).

Изображение к книге Археологiя. Дитяча енциклопедія

Теріторія, на якій Київські князі збирали полюддя в І половині X століття


Городища зосереджені переважно у лісостеповій зоні України, менше їх у північних поліських районах. На заході частина городищ знаходиться на території сучасної Польщі (верхів’я річок Сан, Вепш і вздовж західних приток Західного Бугу). На південному заході до складу Русі входили землі Верхнього і Середнього Подністров’я, верхів’я Пруту й Серету, верхів’я Тиси у Закарпатті. Південною межею Русі було Середнє Подністров’я і верхів’я Південного Побужжя, а далі до Дніпра – р. Рось. Південно-східною межею Русі на Лівобережжі Дніпра була р. Сула. Населення по річках Псел, Ворскла і Сіверський Донець входило до складу Київської Русі.