Над люком з’явилася сива голова Миколи Петровича Риндіна. Академік вийшов на верхній місток астроплана, він простягав до берега, до рідної землі руки, немов прагнучи обійняти всіх, хто зустрічав експедицію. А слідом за ним виходили вже його супутники — Вадим Сокіл, який надаремно намагався приховати своє хвилювання, стриманий, проте цього разу усміхнений Ван Лун і розчервоніла, радісна Галя Рижко.

І тепер уже справді не можна було почути нічого: ані музики, яка марно намагалася прорватися крізь ураган вітальних вигуків і оплесків, ані самих вітань, — нічого! Все чисто змішалося, все злилося в один радісний гул, який, не припиняючись ані на секунду, об’єднував почуття десятків і сотень тисяч людей.

Радянська країна зустрічала своїх героїв, відважних переможців світового простору, перших людей, які побували на далекій Венері, сміливих і безстрашних аргонавтів Всесвіту!


1935–1955


Изображение к книге Аргонавти Всесвіту

ПІСЛЯМОВА


Науково-фантастичний роман Володимира Владка «Аргонавти Всесвіту» — цікава і цінна спроба автора познайомити читача з сучасним станом і перспективами розв'язання величезної проблеми людства — проблеми міжпланетних польотів. Письменник використовує в своєму творі численні результати теоретичних досліджень та експериментальних наукових праць, які доводять можливість вильоту за межі земного тяжіння.

Роман В. Владка знайомить читача з багатьма науковими та технічними даними. Ця книга безперечно дуже корисна, вона приверне увагу читачів, особливо молоді до важливої галузі сучасної науки — астрономії, до її проблем. Астрономія була не тільки першою наукою людей, вона виявилась загальнолюдською наукою майбутнього, що визначатиме дальший розвиток історії людства в період комунізму, в епоху завоювання людиною космічних просторів.

І досі є ще багато навіть так званих «освічених» людей, які відносять астрономію до галузі абстрактних наук, далеких від життя, від проблем соціалістичного будівництва. Проте відомо, що вивчення неба і небесних явищ було першим кроком у боротьбі з помилковими релігійними уявленнями людей про Всесвіт. Відкриття дійсної будови Сонячної системи і планетної природи Землі — великі відкриття Коперніка, Джордано Бруно, Галілея, Кеплера — обумовили звільнення наукових досліджень від релігійного панування, підготовили дальше торжество матеріалізму, розквіт науки і техніки.

З відкриттям закону всесвітнього тяжіння, що витікає з пояснень небесних явищ і з розвитком механіки та математики, був зв'язаний науково-технічний прогрес 18-19-го століть і швидкий економічний розвиток деяких країн, що в свою чергу привело до виникнення нових чудових методів астрономічних досліджень. Було не тільки з'ясовано будову безконечного Всесвіту і покладено кінець багатовіковим релігійно-ідеалістичним уявленням про світ; наука виявилась також спроможною проникати в природу космічних явищ, вивчати небесні тіла так, ніби вони знаходяться тут, поблизу, в наших лабораторіях.

У 1938 році астрономи довели, що джерелом випромінювання зірок і Сонця є особливого типу термоядерні реакції звільнення атомної енергії в надрах цих світил. Звідси астрономічні дослідження і їх результати поклали початок грандіозному прогресові сучасної фізики і створенню атомної техніки, що знаменує новий етап в розвитку суспільства. Здійснення завдань безпосереднього проникнення людини в астрономічний світ, яке вже почалось шляхом запусків висотних ракет на віддаль 100, 200, 400 кілометрів, підготовки «штучних супутників» і технічної розробки проблеми міжпланетних польотів, допоможе ще більше грандіозному розквіту техніки і наблизить теоретичні питання астрономії до практики повсякденного життя людей.

Наука вже давно з'ясувала, що Земля і людина, яка живе на ній, дуже тісно пов'язані з процесами, що відбуваються в космічній природі. Явища Сонця і сонячної діяльності визначають стан іоносфери, в якій розповсюджуються радіохвилі, а також визначають стан погоди на Землі. Практика радіолокації вимагала вивчення космічного пилу — метеорів, що постійно бомбардують земну атмосферу. Проблема космічного випромінювання вимагає проникнення в суть процесів, які відбуваються в найдальших областях зоряної системи.

Необхідність наукового пізнання минулого і майбутнього нашої Землі викликає особливий інтерес до вивчення інших планет, до розв'язання найдавніших завдань космогонії. Тому міжпланетні польоти, завоювання космічних просторів, дальше проникнення в суть астрономічних явищ — не мрія окремих людей, а потреба загальнолюдського розвитку, необхідний етап в розвитку суспільства, в розвитку сучасної науки і техніки.

Не випадково радянська астрономія так швидко крокує вперед, здійснюючи все нові й нові відкриття. Адже передовий суспільний лад обумовлює розвиток найпередовіших, вирішальних галузей науки, з якими зв'язаний дальший розквіт людства.

Тому і в радянську літературу все частіше проникають астрономічні теми — питання космічної природи, життя світів, що оточують нас.

З цієї точки зору ми повинні відмітити значення романа В. Владка «Аргонавти Всесвіту».

Тут ми не маємо на увазі розглядати всі питання, що підняті в романі і звіряти їх з уявленнями сучасної науки. В цілому в творі досить вдало відтворено і можливості, і труднощі, які розглядались в науці в зв'язку з проблемою міжпланетних польотів. Торкнемось тільки двох питань: сучасних завдань космічних польотів та нових результатів вивчення особливостей Сонячної системи, зокрема природи планети Венери.

Теоретична можливість вильоту космічної ракети за сферу притягання Землі цілком доведена, і ця можливість підтверджується дослідами по запуску висотних ракет, які здатні підніматися на сотні кілометрів в атмосфері. В ракетах тепер вживають так зване хімічне паливо, що використовується в реактивних двигунах.

Завдання досягнення великої космічної швидкості розв'язується в цьому випадку шляхом використання так званих складених ракет. На таку можливість вказував ще наш геніальний К. Е. Ціолковський. Ракетний поїзд цього типу може бути складений з трьох, наприклад, ракет, які відповідно зменшуються в розмірах. Коли вичерпується паливо першої, найбільшої, несучої ракети, вона відпадає і автоматично вмикається двигун другої ракети. Швидкості цих двох ркет складаються — і третя ракета може набути швидкості, необхідної для того, щоб вийти з сфери земного тяжіння.

Є підстави думати, що виліт ракети з Землі на віддль в тисячі, а може й сотні тисяч кілометрів може бути здійснений ближчим часом.

У 1957–1958 роках передбачається запуск «штучних супутників» Землі — спеціальних снарядів — літаючих лабораторій. Передбачається, що ці лабораторії будуть рухатися на висотах 250–600 кілометрів. Щоб забезпечити рух супутника довкола Землі, у верхніх шарах атмосфери, необхідно надати йому швидкість близько восьми кілометрів за секунду. Дальше, порівняно невелике, збільшення швидкості може вивести космічний снаряд далеко за межі атмосфери — в глибину космічного простору.

Вважають, що повне вирішення проблеми космічних польотів принесе використання атомного палива, коли замість процесу хімічних реакцій буде здійснюватись звільнення атомної енергії. Все ж атомне паливо тут не маиме вирішальних переваг, які мають місце в інших випадках. Щоб забезпечити поступове збільшення швидкості руху міжпланетної ракети, швидкість виходу газів з ракети не повинна бути більшою як 5-20 кілометрів за секунду, але при цьому буде потреба у великій масі палива, тому що реактивна сила, яка даватиме ракеті розгін, визначатиметься і швидкістю, і кількістю речовини, від якої звільнюватиметься ракета.

Використання атомної енергії в ракетах розглядається в двох напрямах — по-перше, коли здійснюється скероване витікання продуктів ядерної реакції, і, по-друге, коли атомна енергія служить лише для нагрівання і забезпечення хімічних реакцій у робочій речовині, витікання якої і створює реактивну силу. В першому випадку проблема поки що стикається з великими труднощами.

Нагрівання складових частин хімічного палива може значно збільшити швидкість витікання ракетних газів, а це дуже важливо для космічних польотів. Проте тут виграш в зменшенні ваги палива виявляється взагалі невеликим.

Важлива проблема застосування атомної енергії в польотах інтенсивно розробляється з різних точок зору, але це справа складніша, ніж, скажімо, використання атомної енергії в двигунах криголама, що скоро буде сконструйований на радянських заводах.