— Розумію, розумію і пам’ятаю, — перебив його Сокіл. — Тут немає ваги, тому нагріте повітря не стає легшим, воно лишається біля сірника і не допускає до полум’я свіжого кисню. Сірник згасає. Все це так. Значить…

— Значить, треба легенько обдувати запалений сірник, щоб видаляти продукти горіння і доставляти новий кисень для полум’я, — закінчив Риндін. — Що ми зараз і спробуємо зробити для Ван Луна. Зважте, Ван, на що здатна дружба, на яке самопожертвування! До речі, з усього цього з’ясовується, що ви без сторонньої допомоги не можете запалити сірника. Прекрасно, є надійний засіб контролювати ваше куріння!

Ван Лун, який весь час терпляче слухав, запалив третього сірника. Полум’я розгорілося. Ван Лун обережно розпалив люльку і з насолодою затягнувся пахучим димом.

Сиві цівки диму повисли в повітрі коло Ван Луна. У каюті запанувала тиша. Кожен думав про своє. І раптом Сокіл закашлявся, ковтнувши диму, і навіть чхнув. Ван Лун трохи винувато поглянув на нього.

— Будьте здорові, Вадиме, — почав він і одразу спинився. Його вразила незвичайна луна: здавалося, що біля протилежної стіни теж чхнув хтось. Що то за чортівня?.. Ван Лун вийняв люльку з рота і здивовано спитав:

— Гадаю, акустичні ефекти не можуть виникати через втрату ваги? Звідки така гучна луна?

Йому відповідали не менш здивовані погляди Риндіна і Сокола: певна річ, втрата ваги ніякого відношення до луни не має!

Ван Лун хотів покласти люльку на стіл, але, не зробивши цього, просто залишив її в повітрі, де вона й попливла, трохи погойдуючись і все ще випускаючи з себе тонесеньку цівку диму. Потому він виразно приклав пальця до губів і тихо вирушив уздовж стіни туди, звідки почулася дивна луна.

Там, у стіні, містилося кілька високих ніш, закритих зверху донизу рухомими шторними кришками, які бувають на конторських столах. Усі знали: у тих нішах стояли вдосконалені легкі скафандри з апаратами для дихання. В астроплані було всього чотири такі скафандри: три в нішах центральної каюти і один запасний на складі. Вони могли дуже придатися в разі потреби працювати на Венері у воді чи в атмосфері, непридатній для дихання людини. При крайній потребі в цих скафандрах можна було навіть вийти з корабля в міжпланетному просторі: вони були досить пружними, незважаючи на свою легкість, і обігрівалися зсередини електрикою.

Ван Лун наблизився до крайньої ніші, звідки, як йому здавалося, долинула незвичайна луна. Він знову прислухався. Тиша. Дві пари очей, Риндіна і Сокола, уважно стежили за його діями. Сокіл підвівся з-за столу:

— Що ви хочете робити, Ван?

Ван Лун спинив його помахом руки. В нього були свої власні міркування. Притримуючися за шкіряну петлю, він натиснув кнопку в стіні. Шторна кришка сковзнула вниз, відкриваючи нішу.

В ній, як і слід було чекати, стояв скафандр, прикріплений до стіни затискувачами. Сіро-зелений еластичний, зміцнений металічною сіткою, гумовий костюм з прозорим закругленим зверху циліндром з найтривкішого органічного скла. Циліндр-шолом тьмяно поблискував, віддзеркалюючи світло з каюти. Крім скафандра, в ніші не було нічого.

Проте Ван Лун і не шукав у ній нічого. Він натиснув ще одну кнопку в стіні. Яскраве світло внутрішньої електричної лампочки залляло нішу.

І команда астроплана побачила в прозорому циліндрі-шоломі чиєсь молоде обличчя. На Ван Луна розгублено дивилися широко відкриті очі невідомої людини, що була в скафандрі.


Изображение к книге Аргонавти Всесвіту
Изображение к книге Аргонавти Всесвіту

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ,

в якому автор знову змушений перервати свою розповідь про події в міжпланетному кораблі для того, щоб читачі, ознайомившися з закінченням доповіді академіка Риндіна на зборах Товариства міжпланетних сполучень у Москві, дістали цілковиту уяву про те, як був підготовлений політ на Венеру.


Отож, академік Риндін продовжував свою доповідь, яку слухав весь світ.

— І справді, — сказав він, — радянська наука останніми роками впритул підійшла до здійснення космічного перельоту на найближчу планету. Адже у нас є такий надзвичайний засіб пересування в просторі, як ракетні кораблі, створені за геніальною ідеєю великого російського вченого і винахідника Костянтина Едуардовича Ціолковського. Саме він, наш славетний співвітчизник, протягом всього свого життя наполегливо привертав увагу науки до створення проектів міжпланетних ракетних кораблів. Всі подальші успіхи багатьох вітчизняних і зарубіжних учених в цій галузі, — всі вони стали можливими завдяки геніальній роботі основоположника теорії міжпланетних сполучень Ціолковського. Озброєні автоматикою, електронікою та іншими блискучими досягненнями науки, ми можемо тепер здійснити те, що лише кілька десятків років тому здавалося красивою, але нездійсненною фантастикою. Всього десять років тому радянські вчені створили перший постійний штучний супутник Землі — він і досі обертається навколо нашої планети разом з другим, майже таким самим супутником, створеним американськими вченими. Як ви пам’ятаєте, цей перший ракетний корабель з установленими на ньому довгодіючими автоматичними приладами і радіоапаратурою був закинутий десять років тому на висоту 265 кілометрів над поверхнею Землі. Він був розрахований так, щоб робити повне обертання навколо Землі за 90 зоряних хвилин. Отож, протягом однієї зоряної доби він робить 16 обертів навколо Землі. І за цей час давно знайомий вам супутник нашої планети “Диск-1” встигає повернутися до місцевості, над якою він пролітав рівно добу тому. Ось чому ви так регулярно бачите супутник “Диск-1” у небі нашої Батьківщини в перший-ліпший телескоп. Ще один постійний штучний супутник “Диск-2” був створений в Китаї через три роки після першого. Це завдання було вже складнішим. Другий, вже китайський міжпланетний апарат, був закинутий з Тібетського плоскогір’я уже на висоту тридцять п’ять тисяч вісімсот кілометрів над Землею. Цим китайські вчені досягли того, що супутник “Диск-2” видно з різних точок Землі щодня в певному напрямі в той же самий час. Регулярно о восьмій годині вечора, наприклад, він опиняється над Москвою. Звичайно, спостерігати цей супутник можна тільки в умовах обсерваторії, бо для такої великої відстані, яка відділяє його від Землі, “Диск-2” відносно дуже малий. Але разом із своїм братом, “Диском-1”, він вірно служить науці і щовечора нагадує нам про наших друзів — учених китайського народу. За допомогою штучних супутників ми уточнюємо метеорологічні спостереження, зокрема вивчаємо поширення і характер хмарного покрову Землі; супутники допомагають нам стежити за рухом криги в Арктиці і Антарктиді, а також у суміжних з ними океанських смугах; автоматично діючі на штучних супутниках радіоустановки попереджають нас про виникнення лісових пожеж у малонаселених місцевостях. Нарешті, супутник “Диск-2” служить ще й ретрансляційною станцією для ультракороткохвильових радіопередач: за його допомогою вечірні передачі московського телецентру бачить уся наша величезна країна і разом з нею — ціла Європа. Зокрема і зараз моя доповідь передається по Радянському Союзу за допомогою “Диска-2”, отже, витвір наших китайських друзів і тут виявився корисним для спільної справи!

Усіх оплесків, які спалахнули після цієї фрази, академік Риндін не чув, бо зараз аплодували сотні тисяч і мільйони телеглядачів, які належно оцінили це його нагадування.

— П’ять років тому ми відрядили перший радянський ракетний корабель на Місяць. Певна річ, він летів без пасажирів. Корабель “Місяць-1” мусив послужити лише практичній перевірці наших складних розрахунків. У носовій частині цього корабля був вибуховий пристрій, своєрідна бомба. Природно, вибух цієї бомби не міг нікому пошкодити, бо вже давно було встановлено, що на Місяці немає ніякого життя. Що ж, “Місяць-1” виправдав усі сподівання, що покладалися на нього, блискуче ствердив наші розрахунки. Точно в передбачений час ракетний снаряд досягнув Місяця і впав на нього: астрономи бачили у своїх телескопах блискавичний вибух на Місяці. То вибухнув на споконвічному супутнику Землі наш перший корабель-снаряд, подавши тим самим урочистий сигнал: міжпланетне сполучення відкрите!

Знову буря оплесків пролинула по залу.

— Два роки тому з Землі вилетів другий ракетний міжпланетний корабель “Місяць-2”. Уряд і Комуністична партія наполягли на тому, щоб і цей політ відбувся без пасажирів. У першому експериментальному перельоті Земля-Місяць-Земля, що був генеральним іспитом автоматичних приладів керування, не можна ще було рискувати життям учених. Астроплан “Місяць-2” був обладнаний найсучаснішими автоматичними установками, сконструйованими в наукових інститутах Москви, Ленінграда, Києва, Пекіна, Шанхая, Варшави, Будапешта, Праги і Софії. Ці установки керували двигунами і рулями астроплана, приймаючи радіоімпульси з Землі. Вчені стежили з Землі за польотом корабля і вивчали дані, які передавалися з міжпланетного корабля автоматично по радіо. Своєрідна міжпланетна мандрівка автоматичних установок пройшла блискуче! Керований по радіо з Землі астроплан облетів навколо Місяця і, повернувшись на Землю, благополучно знизився на Азовському морі. Ви всі знаєте про це. Ви бачили чудові фотографії, зроблені автоматичними апаратами, що були на цьому кораблі. Вперше в історії науки ми зазирнули на той бік Місяця, який ніколи не був видний з Землі, і встановили, до речі, що він нічим істотним не відрізняється від давно уже відомого нам. Але, ясно, не тільки заради цих цікавих фотографій “Місяць-2” був відправлений у міжпланетний переліт. Ця подорож автоматичних установок, апаратів і приладів підтвердила можливість пасажирських польотів у світовому просторі! Тепер радянська наука має практичний досвід зореплавання, астронавігації. Ми маємо право тепер здійснити політ на Венеру! радянський уряд і Комуністична партія дали згоду на те, щоб Радянські вчені здійснили міжпланетну подорож, а водночас і спробували відшукати на Венері ультразолото. Ось чому величезний колектив наукових інститутів Радянського Союзу, Китаю і народно-демократичних республік наполегливо працював усі останні роки над тим, щоб всебічно підготувати нашу подорож, забезпечити її успіх. Конструювання астроплана і його будівництво проведеш Московським і Пекінським інститутами міжпланетних сполучень. Нове атомне паливо для наших ракетних двигунів — атоміт, — створене в співдружності Ленінградським і Київським інститутами фізичної хімії. Оптичні прилади астроплана виготовлені Празьким інститутом експериментальної оптики. Складна система здобування під час шляху електричної енергії розроблена і здійснена вченими Шанхайського інституту енергетичних проблем. Внутрішнє обладнання астроплана створене на дослідних заводах Варшавського інституту гігієни. Свою долю участі внесли також наукові інститути Будапешта, Кантона, Софії, Берліна. Як бачите, наш астроплан “Венера-1” створений дійсно зусиллями вчених і інженерів усього великого демократичного табору народів світу! Вчені розрахували все, зважили всі можливості, які тільки можна було передбачити. І я тепер сміливо можу заявити: ми озброєні знанням, досвідом, натхнені довір’ям до нас з боку великої радянської Батьківщини і дружніх народів демократичного табору і зробимо все для того, щоб виконати наші завдання!..