Изображение к книге Вовки Кальї. Темна вежа V

Стівен Кінг
Вовки Кальї
Темна вежа V

Цю книгу присвячую Френкові Мюллеру, який чує голоси в моїй голові

Коротко про зміст попередніх романів

«Вовки Кальї» — п’ятий том довгого циклу, джерелом натхнення для якого стала епічна поема Роберта Браунінґа «Чайлд Роланд до Вежі Темної прийшов».

У першій книзі, що має назву «Шукач», розповідається про те, як Роланд Дескейн з Гілеаду переслідує й нарешті наздоганяє Волтера, чоловіка в чорному, який удавав із себе друга Роландовою батька, проте насправді був прислужником Багряного короля, що правив у далекому Прикінцевому світі. Впіймати Напівлюдину Волтера — це для Роланда суттєвий крок на шляху до Темної Вежі, де він сподівається зупинити чи навіть повернути в зворотний бік прискорене руйнування Серединного світу і повільну загибель променів. Підзаголовок цього роману «Повернення».

Для Роланда Темна вежа — це його священний грааль, його манія. Коли ми вперше його зустрічаємо, він не має іншого сенсу життя, крім як шукати Вежу. Ми дізнаємося про підступи Мартена, який хотів, щоб Роланда, зганьбленого, відіслали на захід, хотів змести його з шахівниці, де саме розігрувалася грандіозна партія. Але завдяки зброї, обраній для випробування на зрілість, Роланд ущент руйнує Мартенові плани.

Роландів батько, Стівен Дескейн, відправляє свого сина і двох його друзів (Катберта Олгуда й Алана Джонса) до приморської баронії Меджис, перш за все прагнучи сховати хлопця в надійному місці, де до нього не зможе дістатися Волтер. Там Роланд знайомиться і закохується в С’юзен Дельґадо, яка накликала на себе ненависть однієї відьми. Рея з Коосу заздрить вроді молодої дівчини. Вона дуже небезпечна, бо має на руках одну з потужних скляних куль, відомих під назвою чаклунської веселки. Це чаклунські кристали. Загалом їх тринадцять, а наймогутнішим і найнебезпечнішим є чорна Тринадцятка. У Меджисі Роланд із друзями переживає чимало пригод. І хоча власні життя (й рожеву чаклунську веселку) їм вдається врятувати, Сюзен Дельґадо, милу дівчину біля вікна, спалюють на вогнищі. Про все це ми дізнаємося в четвертому томі — «Чаклун та сфера». Його підзаголовок — «Наближення».

Читаючи одну за одною книги про Вежу, ми з’ясовуємо для себе, що світ стрільця пов’язаний із нашим і цей страхітливий зв’язок лежить в основі буття. Перша його ланка стає очевидною, коли Джейк, хлопчик із Нью-Йорка 1977 року, зустрічає Роланда на покинутій придорожній станції через багато років після смерті Сюзен Дельґадо. Між світом Роланда і нашим існують двері. Одним з таких проходів виявляється смерть. Джейк опиняється в пустелі після того, як його штовхнули на проїжджу частину Сорок третьої вулиці, де його переїхала автівка. За кермом сидів чоловік на ім’я Енріко Балазар, а вбивцею був злочинець-психопат Джек Морт, представник Волтера на нью-йоркському рівні Темної вежі.

Коли Джейк і Роланд уже майже наздоганяють Волтера, хлопчик знову помирає… цього разу тому, що стрілець, поставши перед болісним вибором між цим символічним сином і Темною вежею, обирає Вежу. Перш ніж упасти в прірву, Джейк промовляє останні слова: «Вперед. Цей світ не єдиний, існують інші».

Фінальне протистояння між Роландом і Волтером відбувається неподалік від Західного моря. У довгу ніч бесіди чоловік у чорному пророкує Роландове майбутнє за допомогою дивної колоди карт таро. Особливу увагу Роланд мусить звернути на три карти — В’язня, Даму тіней і Смерть («але не для тебе, стрільцю»).

Другий том, «Крізь час» («Оновлення»), починається на березі Західного моря невдовзі після того, як Роланд прокидається після зустрічі з Волтером. На виснаженого стрільця нападає орда зажерливих омароподібних страховиськ. Не встигаючи порятуватися втечею, він зазнає тяжких поранень та втрачає два пальці правої руки, отримавши натомість зараження крові. Але Роланд, хоч ослаблений і напівмертвий, все одно не здається і просувається вперед узбережжям Західного моря.

Дорогою він натрапляє на троє дверей, які стоять просто на березі моря. Вони відчиняються в Нью-Йорк, у три різні проміжки часу. З 1987 року Роланд видобуває Едді Діна, в’язня, бранця героїну. З 1964-го — Одетту Сюзанну Голмс, жінку, що втратила ноги під колесами поїзда метро, коли психопат Джек Морт зіштовхнув її з платформи під колеса. Вона — Дама тіней, бо в її душі криється друге, мерзенне «я». Ця жорстока й підступна жінка на ім’я Детта Волкер вирішує вбити Роланда й Едді, коли стрілець видобуває її в Серединний світ.

Спершу Роланд гадає, що видобув трьох в особах Едді й Одетти, адже насправді в Одетті поєднано дві особистості. Втім, коли Одетта й Детта стають одним цілим у Сюзанні (і найперше — завдяки коханню й відвазі Едді Діна), стрілець розуміє, що помилився. Поза тим, йому не дають спокою болісні думки про Джейка, хлопчика, який, навіть перебуваючи на порозі смерті, говорив про інші світи.

«Загублена земля» (з підзаголовком «Спокута»), починається з парадоксу: Роландові Джейк ввижається водночас живим і мертвим. А в той самий час у Нью-Йорку кінця 1970-х років Джейка Чемберза мучить те саме питання: живий він чи мертвий? Вбивши велетенського ведмедя, якого звали чи то Мір (таке ймення йому дав стародавній народ, що трепетав перед ним від страху), чи то Шардик (так його нарекли Великі Древні, які його створили — бо ж ведмідь був кіборгом), Роланд, Едді й Сюзанна йдуть ведмежою стежиною й відкривають Шлях Променя, який називали «Від Шардика до Матурина», тобто «Від Ведмедя до Черепахи». Колись цих променів існувало шість і сполучали вони між собою дванадцять порталів по краях Серединного світу. В тому місці, де промені перетинаються, — в центрі Роландового світу або ж навіть усіх світів, разом узятих, — стоїть Темна вежа, осердя всіх просторів і часів.

На той час Едді й Сюзанна вже не почуваються бранцями у світі Роланда. Закохавшись одне в одного, вони готуються невдовзі самі стати стрільцями і з доброї волі долучаються до мандрівки та простують за Роландом, останнім сеппе-сеєм (продавцем смерті), Дорогою Шардика, Шляхом Матурина.

У велемовному кружалі неподалік від Порталу Ведмедя час відновлює звичний плин, герої знаходять розв’язання для парадоксу і видобувають на світ справжнього третього. Так Джейк удруге приходить до Серединного світу після небезпечного обряду, під час якого всі четверо: Джейк, Едді, Сюзанна і Роланд — поводяться гідно, пам’ятаючи обличчя своїх батьків. Але невдовзі квартет стане квінтетом: Джейк потоваришує з пухнастиком-шалапутом. Шалапути, які зовні скидаються на суміш борсука, єнота і собаки, вміють трохи розмовляти. Джейк називає нового друга Юком.

Шлях приводить мандрівників до Лада, занедбаного міста, де ведуть свою нескінченну запеклу війну вцілілі дегенерати з двох ворожих кланів. Перш ніж потрапити до великого міста, вони приходять до містечка під назвою Річкове Перехрестя, в якому зустрічають кількох його древніх мешканців. Ці люди впізнають у Роланді побратима — людину з тих часів, коли світ ще не зрушив з місця, і з великими почестями приймають стрільця та його супутників. Старі також розповідають їм про монорейковий поїзд, який, можливо, досі курсує між Ладом і спустошеною землею, вздовж шляху Променя, до Темної вежі.

Почувши цю новину, Джейк лякається, але подиву не відчуває. Перед тим, як Роланд видобув його з Нью-Йорка, він купив у книжковій крамниці, власником якої був чоловік із промовистим прізвищем Кельвін Тауер (тобто «Вежа», Кельвін Вежа), дві книжки. Одна з них — книга загадок, з якої вирвано відповіді. Інша, «Чарлі Чух-Чух», — дитяча книжка про поїзд, в якій виразно чути зловісний відгомін Серединного світу. Адже Високою Мовою (якою Роланд змалечку розмовляв у Ґілеаді) слово «чар» означає смерть.

Тітонька Таліта, матріарх народу з Річкового Перехрестя, обдаровує Роланда срібним хрестиком, і мандрівники знову вирушають у путь. Під час переходу через напівзотлілий міст, який поєднує два береги річки Сенд, Джейка викрадає приречений на смерть (тож украй небезпечний) розбійник Ґешер. Свого юного бранця Ґешер забирає у підземелля й показує Цок-Цокові, останньому ватажку банди Сивих.

Поки Роланд і Юк біжать слідом за Джейком, Едді з Сюзанною знаходять Колиску Лада, де прокидається Блейн Моно. Блейн — останнє надземне знаряддя величезної комп’ютерної системи, розташованої під містом Лад. Тільки одна радість лишилася у Блейновому житті — загадки. Він обіцяє відвезти шукачів до останньої зупинки монорейкового потяга — за умови, що вони загадають йому загадку, котру він не зуміє розгадати. Інакше, каже Блейн, їхня подорож закінчиться смертю: чар’ю трі.