— Мамо!!! — істерійно скрикнув він, кидаючися до її рук і цілуючи їх. — Та я ж матеревбийник! Я ж сім год про вас і не згадував, а ви мене любите!!! Не вартий я вашої любові!..

— Андрієчку! Сонце моє! — плакала мати. — Та за одно отаке твоє слово я двадцять год готова покутувати!..

І їм почалося нове життя. Вони поробилися тими справжніми приятелями, що раз у раз тягнуться одно до одного і не люблять бути різно.

Професор так що й не одходив од матері. Він раз у раз охоче слухав прості, наївні її оповідання і, коли чув щось недоладне, все їй вибачав, мов малій, нетямущій, але дорогій дитині. Іноді він ані сам нічого не балакав, ані її на балачку не викликав, а попросту підсідав до неї, мовчки гладив по голові, перебирав руками її сиве волосся і цілував, цілував. А потім цілував її руки. І щаслива мати мовчала, і син ні пари з уст не пускав, а тихесенько оддавався своєму німому щастю.

Він не переставав вважати себе за страшенно винного супроти матері. І хоч вона щодня по скількись разів казала йому, що такого другого сина на цілому світі немає, він у глибу душі своєї мав про себе зовсім інакшу думку та й почував себе так, наче неоплатний боржник. Особливо як зоставався він на самоті і згадував про своє щастя, йому аж соромно робилося, з якого права він такий незаслужено щасливий! Хотілося оддячитися матері, і знов оддячитися, і ще знов одцячитися — але здавалося: хоч би й що він був зробив, всього буде мало! Іноді йому приходили на пам’ять слова одного рабина: «Я радий, що батьки мої вмерли за дитячих моїх літ, бо я не зміг би виконати всіх обов’язків супроти них». І Лаговському не важко було зрозуміти душевний настрій того рабина.

В кінці квітня треба було професорові вертати з Громо-поля до Москви, бо розпочиналися студентські іспити. Він силувавсь був потягти маму за собою, та вона вперто стала на своєму: «До Московщини не поїду! Я вже звикла до Гро-мополя, я тут і вмру. Та й не здужаю я, стара, їхати так далеко!.. Краще ти вертай сюди швидше і наїжджай до мене частіш, ніж досі!..»

Довелося од’їхати самому. Професор ще був дообідував, як до хати під’їхав візник, щоб везти його на вокзал. Стара Лаговська з жалю нічого не їла, тільки стояла коло столу та скорбно дивилася на сина. Він підвівсь, попрощавсь із нею, довго цілував і обіймав її, а вона його хрестила тремтячими руками. Він хотів іти в двері. Вона його спинила.

— Не варитиму я нікому сьогодні вечері!.. — з безмежною тугою вимовила вона... та й похитала головою... Востаннє перехрестила сина — й одпустила.

Андрій поїхав. Та оті прості сумні слова старенької матері довгий час чулися йому в вухах. Цілу дорогу згадувалися вони йому. Приїхав він до Москви — причувалася йому тая мова в Москві. Смутно поморщене мамине обличчя поставало перед професором і шепотіло: «Не варитиму я нікому сьогодні вечері...»

І серце його кожен раз стискалося з пекучого болю, та й споминався йому той щоденний момент, як він сидить було надвечір поруч матері і їсть свою «вечерю», себто пару м’яко зварених яєць, а мати п’є свій чай з блюдка в прикуску. Обидва мовчать; і обом на душі гарно; і обидва почувають, як вони одно одного люблять; і обидва почувають, що нема на світі більшого щастя, ніж ота природна любов рідного до рідного...

А Шмідти в Москві? Чи Лаговський од них одкинувсь?

Ба ні. Коли професорові в Москві хочеться розігнати свою самоту, йде він і до Шмідтів. Там він бажаний гість, «свій», і йому теж любо бачити всю сім’ю. Та любить він тую сім’ю рівною, спокійною прихильністю, без експансивно-стей, без непотрібного ідеалізування, без ходульних стра-стей, без драматизування своїх відносин, без давнішого копирсання в усіх відтінках тих відносин. Чується він у тій сім’ї вільно, не як гість, через те охоче туди й учащає. Часом знов довгенько й не заходить.

— Чом ви так рідко до нас заходжаєте? Цілий тиждень або й довше вас не видко! — дорікає було йому генеральша Шмідтова.

— А знаєте, як каже Йсус Сірах: «Ходи якнайрідше до друга свого — то ніколи ваша дружба не перерветься...»

Під сумну годину він не піде до Шмідтів! Сумний — це те саме, що докучний, — цього він ніколи не забува. Тоді для нього найкраща втіха — згадка за матір. Он незабаром прийдуть вакації — то він до неї поїде і знайде там щире материне серце, що любить його такого, який він є.

Звенигородка на Київщині, влітку 1904 року.

Київ, 4-го лютого 1919 р.

ББК 84.4УКР6 К82

Серія «Бібліотека шкільної класики» заснована 2005 року

Обкладинка Оксани Ільїних

Ілюстрації Вікторії Дунаєвої

Кримський, Агатангел.

К82 Андрій Лаговський : роман: для ст. шк. віку / А. Кримський; іл. В. Дунаєвої. — К. : Національний книжковий проект, 2011. — 336 с. : іл. — (Бібліотека шкільної класики).

ISBN 978-966-339-602-6

Роман Агатангела Кримського «Лаговський» — це життєвий шлях юнака з небагатої сім'ї, який будь-що здобуває освіту й шукає свій шлях серед кола інтелігенції. Герой твору нелегко приходить до високих ідеалів, національного самоусвідомлення, до розуміння сенсу й мети свого життя.

ББК 84.4УКР6

Редактор Т. К. Щегельська Художній редактор Т. В. Кущ Коректор Ю. М. Мезенцева Комп’ютерна верстка К А. Кобзар

Підписано до друку 02.08.10. Формат 84х 108'/32. Папір друкарський.

Гарнітура Ньютон. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 10,92.

Обл.-вид. арк. 11,485. Тираж 1500 прим. Зам. № 0-1229.

ЗАТ «Національний книжковий проект»

03148, м. Київ, вул. Сім’ї Сосніних, З

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру

видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 1723 від 23.03.2004

Віддруковано у ВАТ «Харківська книжкова фабрика “Глобус”»

61012, м. Харків, вул. Енгельса, 11 Свідоцтво ДК № 2891 від 04.07.2007 р. www.globus-book.com

ISBN 978-966-339-602-6

© ЗАТ «НКП», 2011

Изображение к книге Андрій Лаговський


notes

1


Знатна дама (франц.).Ред. (Тут і далі в посторінкових виносках пояснення А. Ю. Кримського даються без застережень. Пояснення від редакції позначаються приміткою «Ред.»)

2


Це суцільна нісенітниця (франц.).— Ред.

3


Світові скорботи.

4


«Ах ти, воля моя, воля» — співанка про те, як визволено селян з кріпацтва царським наказом 19 февраля 1861 року. Голос, на який вона співається, доволі собі гарний і не важкий, а слова тексту — прості, гуманні й народолюбні. Тим-то педагоги шістдесятих років минулого століття охоче зробили її звичайною пісенькою інтелігентної дітвори. З тих часів вона й досі зостається улюбленою дитячою співанкою в Росії.

5


наче під серпанком Твій гарний вид держать.

6


Кінця століття (франц.). — Ред.

7


Із собою поговорив — і душу полегшив.

8


Із Гоголя. Цей уривок вчать по російських школах напам’ять.

9


Туркомовний еллін (грецьк.).Ред.

10


Новий лікар венеричних хвороб (грецьк.).— Ред.

11


Забери відро (грецьк.).Ред.

12


Кожна звірина після спарування нудьгує.

13


Яким воно було бридким, сумним, дурним, нудним. Але ж яким воно було солодким!

14


Що жити на світі нудно.

15


Здихайте, псюки, коли ви отого не хочете!

16


Чи можеш ти сказать хвилині: «Постій, бо ти така прекрасна!»

17


Я можу мовити хвилині: «Постій! бо ти така прекрасна!»

18


Бліда і білява спить у воді глибокій русалка з вогненним поглядом. Захисти, Боже, того, хто затримався вночі на березі голубого озера (франц.).Ред.

19


Такий молодий і вже такий славнозвісний.

20


«Озрійця» (нім.) — Ред.

21


Віра — справа приватна.

22


Вихідна точка, початковий пункт (лат.).— Ред.

23


В паралель (франц.). — Ред.

24


«Дівчина з Афін» (англ.).Ред.

25


О, моя Кассандро, найгарніша з дівчат.

26


Сміх несказанний зчинився тоді у богів прещасливих!

27


Вправи (лат.). — Ред.

28


Звідти вони пройшли два переходи — десять парасанг (грец.).Ред.

5 Андрій Лаговський

29


Бодай я був лжепророком.

30


Що людське, то не ганьба.

31


Кожне звірятко має свої звички (нім.). — Ред.

32


Що називається сентиментальністю? Сентиментальність — це коли вночі при місячному світлі виписати на снігу ім’я своєї коханої.

33


Історія про Арістотеля (франц.). — Ред..

34


У серці його пробуджує спогад, який примушує його закрити свою книгу (франц.). — Ред.

35


Я зовсім старий і зовсім сивий,

Поганий і блідий, і чорний, і худий,

У філософії гостріший,

Ніж хтось, кого знав би, чи про кого подумав би.

36


На дні басейна в моху густім Рибка мертва лежала, вся в золотім (англ.) — Ред.

37


Ейлер. Курс диференціальних обчислень (лат.). — Ред.

38


Грюфон. Доповнення до диференціальних обчислень Ейлера (нім.). — Ред.

39


Хліб, риба, волосся, кінець,

Вогонь, камінь, пил, попіл (лат.).Ред.

40


Божою ласкою князь і володар Малої Русі (лат.). — Ред.

41


Згадувати про щастя — серед нещастя.

42


Часом ви вияснялись для мене, Та, полежавши вкупі в грязюці, Ви мене розібрали, я — вас.